Балада про соняшник

ПОЕТ ПОВИНЕН ПРАГНУТИ ВИСОКОСТІ В ПОЕЗІЇ,УКОРІНЮЮЧИСБ ПРИ ЦЬОМУ В РІДНОМУ ГРУНТІ,У НАЦІОНАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ.

​

ІДЕЯ:

Сюжет твору:


соняшник застигнувши в німому захопленні,просить,щоб сонце дало йому покататись на велосипеді або хоча б посадило його на раму

​Віршовий розмір:верлібр

Будова вірша:астрофічна

Римування:немає рими

Мотиви:джерело творчості,покликання,велич поезії,рідна земля

​  Образи олюдненої природи:

–Образ сонця в Баладі про соняшник символізує поезію, джерело натхнення та відродження. Сонце змальоване в “Баладі про соняшник” у червоній сорочці, на велосипеді

–соняшник є символом майбутнього митця. В образі соняшника вбачається людина, яка відкриває для себе джерело поетичної творчості — сонце. Соняшник у творі І.Драча “Балада про сняшник” за описом нагадував бешкетливого хлопчину. Соняшник у під час свого дозвілля і розваг – стріляв горобців із рогатки, бігав наввипередки з вітром, купався біля млина.

Метаморфоза: “В соняшника були руки і ноги, Було тіло шорстке і зелене, Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців із рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду…” У творі «Балада про соняшник» описане «золоте німе захоплення» поезією — недосяжним «сонцем на велосипеді» — маленького хлопчака-халамидника, що просить покататися хоч на рамі. Серед дитячої, простої, теплої, але такої звичайної буденності хлопець-соняшник раптом помічає яскраве засмагле сонце у червоній сорочці, яке відкриває йому новий незвіданий світ. Соняшник вже не зможе відвести погляд від сонця. Народжений на землі, він назавжди пов’язаний зі світилом. Тільки люди, захоплені поезією, можуть провести інших у світ, де здійснюються мрії і банальність стає незвичайністю.

​Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна,— вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. А значить, «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми.