Економічна ситуація в УРСР

Прикладами непродуманої економічної політики були малорентабельні Байкало-Амурська магістраль, «рукотворні» моря на Дніпрі, «найбільші в Європі» теплові електростанції та інші гігантські новобудови,

 які були шкідливими й небезпечними для навколишнього середовища. Така «гігантоманія» в поєднанні з 

прихованою інфляцією перевищувала вартість таких 

об’єктів

у середньому на 25—50 %. Це змушувало спрямовувати значні сили й кошти на завершення будівництва 

найважливіших об’єктів, залишаючи при цьому низку незавершених довгобудів.

Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, спрямованих на освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, 

викачувалися з України. Для роботи в цих регіонах мобілізовано велику кількість 

найдієздатнішого населення республіки. 

Унаслідок цього нині тільки в Тюменській області Російської Федерації проживає понад півмільйона українців.

(Відеоінформація)

За короткий період в Україні, без належного обґрунтування, за рішенням центральних і відповідно республіканських органів влади, ударними темпами без урахування геологічних особливостей місцевості було споруджено й будувалося 8 атомних електростанцій. Центральні міністерства і відомства довели концентрацію атомних електростанцій на Україні до небезпечного рівня. Ніякої необхідності в цьому з точки зору інтересів народного господарства України не було. В Україні вироблялося 21 % загальносоюзного обсягу електроенергії, причому в республіці використовувалася лише частина, а решта передавалася до сусідніх республік і експортувалася за кордон. Виручені за продаж електроенергії кошти поступали у розпорядження центральних відомств. Як правило АЕС будувалися близько від великих міст.

Чорнобильська АЕС взагалі була побудована в зоні тектонічних розломів, що не відповідало жодним міжнародним стандартам. Трагедією для всього людства стала катастрофа на цій станції 26 квітня 1986 p., причиною якої були безвідповідальність можновладців та прорахунки вчених і фахівців. Вибух 4-го реактора, величезні дози радіації, одержані в перші години та дні ліквідації аварії, коштували життя і здоров'я багатьом людям. Наслідки цієї аварії негативно позначаються на здоров'ї тих, хто одержав менші дози радіації, але змушений жити в місцевостях, де радіаційний фон у десятки разів перевищує природний рівень, і споживати продукти харчування, забруднені радіонуклідами.

Як і у попередні десятиліття, у 60-80-ті pp. Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї й різноманітних видів військової техніки, в тому числі найсучаснішої. В Дніпропетровську споруджений найбільший у світі завод по виробництву ракетно-космічної техніки «Південмаш», який виконував замовлення в основному союзного військового відомства.

Замовлення військовиків виконували кращі підприємства; там працювали найбільш кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, вчені; туди йшла найбільш якісна сировина і матеріали. В СРСР сформувався потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), значна частина якого була розташована в Україні

Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні республіканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого розростання. Розростання воєнного сектора економіки до масштабів, не виправданих потребами оборони, здійснювалось за рахунок інших галузей виробництва і негативно позначалося на життєвому рівні населення, на розвитку соціальної сфери. На потреби армії йшло до 20% валового національного продукту (ВНП), хоча світовий досвід свідчить, що витрати понад 6% ВНП на військові потреби мають своїм наслідком економічну катастрофу.

Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні республіканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого розростання. Розростання воєнного сектора економіки до масштабів, не виправданих потребами оборони, здійснювалось за рахунок інших галузей виробництва і негативно позначалося на життєвому рівні населення, на розвитку соціальної сфери. На потреби армії йшло до 20% валового національного продукту (ВНП), хоча світовий досвід свідчить, що витрати понад 6% ВНП на військові потреби мають своїм наслідком економічну катастрофу.