З листа С.Шептицького братові митрополиту А.Шептицькому

“…Росіяни атакують. Ми зазнали поразки. В районі Гнилої Липи точаться тяжкі бої…”

Із “Спогадів” О.Брусилова

“…Багата поміщицька садиба князя Радзивілла мала відбиток військового лихоліття: розкішні клумби витоптані, кущі жасмину та бузку поламані, ганок з колонами засмічено, кругом люди …, метушня – тут розташувався штаб російської 8-ї армії…Ось до ганку, ледь не розтоптавши людей, підлітає на коні козацький сотник. Сам почорнів від втоми, але обличчя сіяє. Він махає конвертом і кричить:“ Лист Його Високому сіятельству!” Розкривши конверт я проговорив рівним голосом, воліючи не показати своєї радості:“ Панове! Наші передові частини увійшли до Львова!” Від криків “Ура!” затремтіли стіни старої родової маєтності…”

​

​

Уповноважений Всеросійського союзу міст Д.Дорошенко про свої враження від дій окупаційного режиму в Галичині

«Тепер, коли до нас дійшли точні відомості про цілковитий погром українського життя в Галичині, коли київські дільниці й тюрми переповнились вивезеними галичанами, серед котрих були професори університету, поважні старі священики, інтелігенти всіх професій, жінки, діти, селяни, гірські гуцули, коли ми побачили, що вихоплено з хати зненацька, без грошей, часто – густо напіводягнене, залякане до смерті, що везуть їх до Томської, Іркутської, Архангельської, Астраханської губерній без засобів, невідомо на яку долю і на який час, от тоді ми, київські українці, збагнули як слід, що таке уявляє собою “Освободительная” війна і яку долю готують нашому народові її подібні наслідки…»

​

Історик О.Субтельний про окупаційну політику російських військ у Галичині

Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський політик Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як «європейський скандал» являло собою продовження політики уряду щодо українського руху в Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські організації та газети Царський міністр закордонних справ Сергій Сазонов з неприхованим задоволенням казав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху».

​

Історик Н.Полонська-Василенко про стан російської армії у 1915 році

«...Успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82% старшин - забитих та поранених, і 64% солдатів... Були частини в яких не залишилося жодного кадрового старшини; їх заміняли "запасні прапорщики", які пройшли короткі курси... Трагізм становища збільшувала недостача зброї - рушниць, гармат, набоїв. "Запасним" не вистачало рушниць для навчання, І вони приходили на фронт, уперше беручи в руки рушницю... В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті – між Горлицями і Тарнавом. Німецька армія вперше застосувала так званий "ураганний вогонь" На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4.»