​"Катерина"

​Написана в Петербурзі наприкінці 1838 — на початку 1839 років.

Присвячена Василю Жуковському у пам'ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

​Одним із сюжетів російської романтичної поеми 1820-х була інтимна пригода російського офіцера в екзотичній обстановці підкорюваних земель. Любов росіянина і туземки — це мотив, який давав можливість показати незбагненну спонтанність і красу почуття, непідвладного людським упередженням і суспільним узаконенням, здатного протистояти їм: романтична незвичайність самої колізії, екзотичний антураж. Героїня — дитя природи, і щирість її почуття, відкритість серця в очах поета були жаданою альтернативою формалізованим стосункам і фальшу світського кола, «цивілізованого» суспільства взагалі. Водночас саме природність такої туземної героїні прирікала її на трагедію. У Шевченковій «Катерині» трагічна доля героїні лягає на зовсім іншу історичну перспективу. Світ українського села звичаєво й етично ще не підвладний московщині й органічно відторгає її. Саме такий етично-звичаєвий зміст мав Шевченків застережливий рефрен

​В українському селі дівчина мала велику волю, яка, проте, контролювалася суворими вимогами до дівочої цноти, і «свої» парубки здебільшого були уважні до дівочої долі, тим більше, що й їхній недобрий супроти дівчини вчинок зазнав би осуду громади. Натомість «чужий», у цьому випадку москаль, відповідальності за дівочу честь не знав, жив іншими поняттями і вважав за доблесть звести якусь сільську красуню. У цьому відмінність Шевченкової поеми від усіх інших — численних у світовій, особливо романтичній, літературі про долю дівчини-жертви. Відмінність полягає також і в тому, що з великою поетичною силою відтворено не лише гаму всіх переживань героїні, людяність її почуттів, а й страждання батька й матері, весь «сільський» контекст трагедії. У цій багатовимірності нібито романтичної колізії — вихід Шевченка за межі романтичного способу трактування, зображення героїні не олітературеною, як у творах Пушкіна й Баратинського, а суто народною натурою, дівчиною-селянкою з багатою душею й чуттєвістю.

​Особливості стилю

​У поемі окреслюється суто індивідуальний синтез просвітительського реалізму (заданий, повчальний характер фабули, адресація розповіді слухачкам, реалістична типовість конфлікту й художніх деталей народної моралі й психології), сентименталізму (ідеалізація героїні, виразне авторське замилування й розчулення), романтизму (в основі фабули — нетиповий випадок вигнання батьками знеславленої дочки; однозначна поляризація персонажів, одноплановість характеру героїні, трагічна розв'язка, стиль романтичної «байронічної» поеми тощо). Поетика цього раннього твору прикметна досконалим поєднанням суто фольклорних рис із літературно-романтичними, а також тонкою реалістичною спостережливістю в деталях та їх стислим добором і лаконічністю

​https://youtu.be/GglwBaqeDqU