Українська мова

Регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів.

Наприклад:

- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ); -голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога); - літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо); - буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза); - літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок)

• Визначають правильний словесний наголос.Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новúй, фа ховий, вúпадок, одина дцять, руко пис, машино пис, пере пис, книжкú, шляхú, ненáвисть, серéдина, новúй, близькúй, чотирнáдцять, текстовúй, мáбýть, зáвжди, літóпис, бáйдýже, вúпадок, ідéмо, пíдуть, рáзом, прúятель, пóказ, óлень…

​Розрізнення значень і семантичних відтінків,

закономірності лексичної сполучуваності,

встановлюють правила слововживання.

Норма-Калька

постачальник-поставщик навчальний-учбовий

наступний-слідуючий

відноситися-ставитися

брати участь-приймати участь

​Порушення словотвірної мовної норми маємо внаслідок зросійщення української мови, підсумком чого є суржик - “мова для убогих, метафізична модель духовних бомжів” (Ю.Андрухович). Впорядковану й чітку словотвірну систему нашої мови разюче спотворюють ненормативні афіксальні морфеми, які порушують внутрішню суть української мови. Словотвірні норми регулюють ці морфеми.

​Регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами. Наприклад: вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук; форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, (а не саме швидше, більш швидше)в

​Охоплюють правила написання слів та їх частин.

Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

фонетичним (пишуться так як і вимовляються): випробувати, підрозділ , дата, бланк;

морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається, безстроковий, зчитувати;

історичним (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, черговий; смисловим (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять – на пам'ять, вишневе – Вишневе, проте – про те.

Регулюють вживання розділових знаків:

крапки,

знака питання,

знака оклику,

трьох крапок,

коми,

крапки з комою,

двокрапки,

тире, дужок, лапок, абзацу;

вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері ( ) “ ” … .

​Регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу!

(велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі;

у зв’язку з тим, що, а не бо…в офіційно-діловому стилі. )

​