Соціальна структура суспільства та економічне життя в XVІ ст.

​Воєводства у Речі Посполитій поділялися на повіти, де адміністративна й судова влада зосереджувалася у старост. Для вирішення місцевих питань скликалися шляхетські сеймики.

​

 Третій Литовський статут 1588 р. зробив селян, які прожили на землі феодала понад 10 років, кріпаками. Феодали одержували право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років.

​

Розпочалася хвиля колонізації поляками українських земель. Активізувався процес денаціоналізації українського народу, який відбувався у формі полонізації. Винятково важливу роль у цьому плані відігравала католицька церква. Інструментом окатоличення була єзуїтська система освіти. 

​

​Соціальна структура мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. Стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Вершину панівного стану — шляхти — посідали удільні князі Рюриковичі і Гедиміновичі. Це Острозькі, Заславські, Сангушки,Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовників». ​

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.

До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни, панцирні слуги й бояри. Вони здобували шляхетство і право на володіння, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

​Привілейованим станом було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи таін.) та нижче парафіяльне.

​До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь при­ватних власників міст або держави. Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, бюргерство - середня за рівнем заможності частини міщанства і плебс- найнижча.

Переважну більшість  (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Останні ористувалисяправом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого.

​

За характером повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу отримували землю і звільнялися. Данники були вільними селяни, які сплачували державі данину (чинш). Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею пана відбували повинності.

​Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва, яке займалося степовими промислами і боролося з татаро-турецькими нападниками.

​Землеробство (трипільна, двопільна і перелогова системи) - основна галузь.

​Розвиток тваринництва, городництва, садівництва, ремесл та промислів.

​

​Фільварок - велике шля­хетське господарство, орієнтоване на ри­нок; у якому вся земля належала панові і яке базувалося на праці селян, що відробляли тяглову службу, або панщину.

​Поширенню фільваркової системи господарювання сприяло здійснення заходів за «Уставом на волоки», підписаним  Сиґізмундом II Августом (1557 p.). За документом усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися наоднакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялась між селянами. Тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини за користування волокою мали відпрацьовувати два дні панщиниу фільварку

​Найбільшим містом був Київ, населення якого становили близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

​Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.

​Міста, що мали магдебурзьке право, управлялися магістра-том — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістр, а лаву — війт.

​На українських землях у складі Польського королівства пе-реважна більшість міських ремісників об’єднувалися в цехи.

Опрацювати параграфи 3 та 4.​