Українська мова

передають ставлення мовця до висловленого;

указують на того, до кого звернено мовлення;

відносяться до одного й того самого слова в реченні й відповідають на одне й те саме питання;

виділяються за змістом та інтонаційно.

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

В імлистій далині осяяні срібним промінням місячним стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

А он старе Монастирище колись козацькеє село.

Від розлогого яру, порослого густим чорноліссям, долинули вигуки.

З лускотом і зойком летить десь в долину дерево, зрубане в лісі.

Перед військо, у коло, утворене передньою сотнею, в’їхало кілька вершників.

Розморений спекою, я вже не був такий уважний до вудки та спінінгів.

І знову з провалля, з-під його ніг, дійшов до нього слабенький поклик заглушений лісом.

Чугайстер оживлений звуками пісні знов вище підкидав п’яти, заплющив од вдоволення очі й наче забув про утому.

На краю обривистого, занесеного снігом рівчака зупинилися.

Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля повна спокою й надії.

Здоровенна самиця, грізний екземпляр старого уссурійського тигра, лежала на розкопирсаному снігу.

Вмить витерши сльози, вона хутенько зняла ікону — ще своє благословіння і, намагаючись бути щасливою, благословила.

В історію він увійшов як Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорозької Січі.

По ліву руку, притримуючи гарячого гнідка, їхав хлопець років шістнадцяти — старший син отамана Тиміш.