Світове господарство

(світова економіка) 

• історично сформована сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою економічними та політичними відносинами.

Міжнародний географічний поділ праці (МГПП) 

• процес спеціалізації країн або регіонів на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

  Етапи формування світового господарства:

• Для аграрного етапу характерним було переважання сільського господарства

• На індустріальному етапі пріоритетними видами господарства в країнах Європи, Північної Америки, у Японії, Радянському Союзі були промисловість та будівництво.

• Наприкінці XX ст. світове господарство перейшло до постіндустріального етапу. Для нього характерні стрімкий розвиток науки і техніки, і, отже, швидке зростання невиробничої сфери: освіти, культури, науки, маркетингових, юридичних, фінансових, побутових послуг і т. ін.

 Багаторівневість світового господарства.

У світовому господарстві виокремлюють три складники:

• ядро

• напівпериферію

• периферію

 Багаторівневість світового господарства

Ядро – найбагатші та впливові країни, що виробляють якісні високотехнологічні товари

три основні його осередки: 

• Північна Америка (на яку припадає близько 20 % ВВП світу)

• країни Європейського Союзу (дають майже 20 % світового ВВП)

• Азійсько -Тихоокеанський регіон (АТР), який найбільш стрімко розвивається (виробляє майже 20 % ВВП світу)

Напівпериферія

складається з достатньо розвинутих країн, які вивозять на світовий ринок багато промислових та непромислових товарів. Однак ці країни мало впливають на світові економічні та політичні процеси. Їх економіка має індустріальний характер і працює переважно на іноземних технологіях. До напівпериферії належать, зокрема, Бразилія, Мексика, Аргентина, Австралія, Саудівська Аравія.

Групу двадцяти (G -20) – 20 найбільших економік планети:

• У ядрі та напівпериферії світового господарства сконцентрована левова частка світового виробництва. 90 % ВВП світу та 80 % світової торгівлі нині припадає на так звану

• 19 національних економік та ЄС як єдине ціле. До «Великої двадцятки» належать економіки таких країн: в Америці – США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина; в Європі – Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія; в Азії – Японія, Китай, Південна Корея, Індія, Індонезія, Туреччина, Саудівська Аравія; а також Росія, Австралія, Південна Африка.

 Периферія 

найбільш відсталі країни Африки, Азії, Океанії, Латинської Америки, постачальники на світовий ринок дешевої сировини та робочої сили. В цих країнах панують диктаторські та авторитарні політичні режими, лютує політична нестабільність. Часто відбуваються перевороти, спалахують соціальні та міжетнічні конфлікти. Місцева еліта вкладає гроші за межами своєї країни й обслуговує інтереси іноземних країн. Економіка цих країн має доіндустріальний (аграрний) характер. 

 Економічна система – це 

сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, яка спрямована на виробництво, розподіл, обмін, споживання товарів і послуг, а також на регулювання економічної діяльності.

Чотири типи економічних систем:

• традиційна

• класична ринкова

• планова (командно­адміністративна) 

•  змішана

   Змішана економічна система

• Соціально-ринкова економіка – це економічна система, що організована на основі ринкової саморегуляції, з державним регулюванням соціальної сфери.

• Така економічна система створена у Скандинавських країнах: Швеції, Норвегії, Фінляндії. 

• Економічна система Японії заснована на подібних засадах з вимогами до кожної людини суспільства працювати на благо усього народу.